Мистецький фестиваль "Кобзарська Трійця" – 2011
Затверджено програму четвертого фестивалю "Кобзарська Трійця". Він проходитиме 11–12 червня 2011 року на території НЦНК "Музей Івана Гончара".
Заходи у рамках фестивалю
• Ознайомлення з технікою виготовлення музичних інструментів
• Виставка традиційних кобзарських інструментів з музейних та приватних колекцій.
• Кобзарювання.
• Концерти кобзарів, лірників і бандуристів.
• Традиційні танці.
• Науковий дискурс на тему: "Філарет Колеса – дослідник кобзарсько-лірницьких традицій".
•Показ фільмів, відеороликів та інтерв'ю на тему історії та сьогодення
кобзарської традиції.
• Виставка наукових здобутків, фото- й друкованих видань про українське кобзарство.
• Виставка та продаж тематичної літератури, відео- та аудіопродукції.
Програма фестивалю
Субота, 11 червня 2011 р.
11.00–18.00. Виставка українських народних інструментів з колекції Національного музею архітектури та побуту, зібраних Ігорем Шрамком. Приміщення музею.
Виставка та продаж тематичної літератури, відео- та аудіопродукції. Приміщення музею.
Навчання/переймання співогри на кобзарських інструментах: кобза, бандура, ліра, торбан. Подвір’я музею.
Демонстрація виготовлення бандури, кобзи, ліри. Подвір’я музею.
Відео- та аудіоряд на тему історії та сьогодення кобзарської традиції, показ фільмів та інтерв’ю. Приміщення музею.
Екскурсії музеєм зі зверненням уваги відвідувачів на кобзарську тематику дня. Приміщення музею.
11.00–12.00. Відкриття фестивалю та прес-конференція. Приміщення музею.
12.00–14.00. Науковий дискурс на тему: "Філарет Колеса – дослідник кобзарсько-лірницької традиції". Проводить професор НАНУ Михайло Хай. Приміщення музею.
11.00–18.00. Кобзарювання. Подвір’я музею.
17.00–19.00. Концерт кобзарів, лірників і бандуристів. Етноклуб.
19.30–22.00. Українські традиційні танці. Подвір’я музею. Ансамбль "Надобридень".
Неділя, 12 червня 2011 р.
9.30–12.00. Перебування братчиків кобзарського цеху та бажаючих на службі в церкві. Освячення інструментів. Церква Івана Богослова
11.00–18.00. Виставка українських народних інструментів з колекції Національного музею архітектури та побуту, зібраних Ігорем Шрамком. Приміщення музею.
Виставка та продаж тематичної літератури, відео- та аудіопродукції. Приміщення та подвір’я музею.
Відео- та аудіо- ряд на тему історії та сьогодення кобзарської традиції, показ фільмів та інтерв’ю. Приміщення музею.
Екскурсії музеєм.
16.00–17.00. Презентація книги Гната Хоткевича "Бандура та її конструкція". Приміщення музею.
17.00–19.00. Концерти кобзарів, лірників і бандуристів. Етноклуб.
19.30–22.00. Українські традиційні танці. Подвір’я музею. Ансамбль "Гуляйгород".
У програмі можливі зміни, слідкуйте за оголошеннями.
Організатори фестивалю
НЦНК "Музей Івана Гончара"
Київський кобзарський цех
Туристичний клуб "Скіфи"
Українська експериментальна лабораторія фольклору
Від організаторів
Під час найбільш важливих для українців свят – на Великдень, Трійцю, Покрову – традиційно збиралися (сходилися) кобзарі і лірники на свої "сходки". Саме там і відбувалися традиційні сакральні дійства: "визвілки"/"одклінщини", висвячення інструментів, лебійські "скакомки" і святкування, а коли потрібно, і виховання "костурцем". Основним завданням наших заходів є спрямування молодих ентузіастів реконструкції кобзарсько-лірницької традиції до першооснови.
Історична довідка
В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII–XVIII ст. мало не в кожній українській хаті були кобзи. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано і все менше козаків та старшини грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3–4 років навчалися грати та співати, опановували цехові звичаї. Отримавши "визвілку" (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – "лебійську" – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво.
У 1920-30-х роках наново писалася історія України, створювалася «українська радянська» культура. У тоталітарному суспільстві вияви свободи не просто обмежувалися — їх знищували і стирали з людської пам’яті. Кобзарство, що традиційно було покликане формувати громадську свідомість та спонукати людей до захисту своїх прав, та ще й наскрізь християнське, заважало новій владі. Кобзарям було заборонено подорожувати. Співати можна було лише зі сцен у час, призначений владними органами. Звісно, все це похитнуло серед селян моральний авторитет співців як людей Божих, вільних. З репертуару бандуристів було вилучено псалми та багато дум. Порожнини заповнено витворами радянських композиторів та революційними піснями. Після трагічного «з’їзду» в Харкові 1934 року, після якого зникли близько 200 кобзарів, традиція занепала. Повоєнна бандура поєднувалася з традиційною хіба назвою. Було змінено гармонійно-ладову структуру, звучання, розмір і вагу інструменту, репертуар. Головна мета кобзарства – доносити розуміння історії, будити волю, вселяти віру – відійшли на другий план, а наперед вийшло академічне виконавство. Повністю замовчувалися торбан, колісна ліра та інші українські інструменти. Стиралися з пам’яті моральні засади і світогляд кобзарських об’єднань. Внаслідок тривалого втручання авторитарної влади мало не втратилося розуміння вартості й суті традиції.
Але кобзарська традиція, незважаючи ні на що, таки дійшла до наших днів завдяки зусиллям Лесі Українки, Климента Квітки, Філарета Колесси, Софії Грици та художника й бандуриста Георгія Ткаченка (1898–1993). Він перейняв її ще юнаком від одного з кращих тогочасних кобзарів – Петра Древченка, і в 1970-х роках став засновником Київського кобзарського цеху. Його послідовники Микола Товкайло та Микола Будник опанували співогру і світоглядно-філософські надбання кобзарства і передавали їх молоді. Протягом тривалого часу кобзарське об’єднання існувало в підпіллі. Щороку до нашого товариства приєднуються все більше молодих ентузіастів.
Нині цехові братчики мандрують Україною, співають і влаштовують виставки традиційних музичних інструментів. І, звичайно ж, реконструюють за старовинними зразками музичні інструменти: бандури, колісні ліри, гусла, кобзи, торбани і гудки. У репертуарі цехових співців – думи, псальми, канти, історичні, козацькі, чумацькі, побутові та жартівливі пісні, балади, народні танці.
Наш сайт: ceh.org.ua/